Річниця аварії на Чернобильській АЕС

Особисто для мене тема катастрофи на ЧАЕС є особливо важкою, оскільки безпосередньо торкнулася моєї родини.

Мій двоюрідний дядько Титенок Микола Іванович – пожежник 6-ої самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип’яті, рідний племінник мого дідуся, був одним із тих 5-ти Героїв Радянського Союзу, хто тушив пожежу в перші хвилини після вибуху.

Всі вони загинули упродовж двох тижнів. І були нагороджені «За геройський подвиг в ім’я життя нинішніх і прийдешніх поколінь, особисту мужність і самопожертву, виявлені у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (посмертно)».

Моя вже покійна бабуся Олександра – ліквідатор 1-ої категорії. Померла від наслідків цієї трагедії, перенісши 2 інсульти.

Мій уже покійний дідусь Іван – ліквідатор 1-ої категорії. Працював водієм, і я пам’ятаю, як маленькою разом із ним їздили в Чорнобиль і возили на КАМазі щебінь у Прип’ять. Він також загинув від наслідків цієї катастрофи – від раку легень.

Того містечка, в якому народився та виріс мій батько – Віталій Давиденко, автор терміну «духовний Чорнобиль», вже немає на карті України, бо воно знаходиться у 30-кілометровій зоні…

26 квітня 2018 року. 32 роки трагедії…

 

Ганна Давиденко