Наука може почекати?

Щороку 19 травня в Україні відзначається День науки.

В Україні він відзначається не так гучно, як День Європи, наприклад. Але, на мою думку, цей день є не менш важливим.

Адже зв’язок між рівнем життя країни та її науковими потужностями є очевидним.

І чому – я спробую пояснити нижче.

Сьогодні провідні краіни світу переходять від індустріальної економіки та економіки, заснованої на експлуатації своїх природних ресурсів, на технології 5–6-го укладів.

Україна ж намагається будувати своє благополуччя на металургії та хімії – технологіях 2–3-го укладів, які були властиві передовим країнам у середині ХХ століття.

Є така взаємозалежність.

Чим більший внесок учених у ВВП, тим краще почувається економіка.

Щоб відсоток наукових розробок та патентів не зменшувався, держави вкладають значні гроші у дослідження та розвиток.

Україна, на жаль, далека від лідерів гонки. Так, приріст ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні складає 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60-90%.

Кожен новий президент і кожен новий уряд незалежної України проголошували науку та інновації однією з найважливіших стратегічних складових державної ідеології соціально-економічного розвитку країни та її національної безпеки. Але основа ставлення до науки точно дотримується закладеного ще в середині 90-х принципу «наука може почекати».

І сьогоднішній стан української науки є однією з причин, чому Україна знаходиться, за даними Індексу глобальної конкурентоздатності 2017-2018 (The Global Competitiveness Index), на 81-му місці серед 137 країн світу.

Згідно з даними дослідження, Україна погіршила свої позиції у 4 із 12 основних показників. Найбільше втрачено (мінус 13 пунктів) за складовою «Ефективність ринку праці».

У нас усе ще найгірші позиції:

  • за оцінкою міцності банків (130 місце),
  • за регулюванням фондових бірж (134 місце),
  • за якістю доріг (130 місце),
  • за інфляційними змінами та за здатністю країни утримувати таланти (129 місце),
  • за захистом права власності (128 місце).

Негативними факторами для ведення бізнесу у нашій країні визначено (в порядку зменшення):

  • інфляцію,
  • корупцію,
  • політичну нестабільність,
  • високі податкові ставки,
  • складність податкового законодавства,
  • нестабільність урядів,
  • ускладнений доступ до фінансів,
  • неефективну державну бюрократію,
  • регулювання валютного ринку,
  • недостатню освіченість працівників,
  • погану етику робочої сили,
  • недостатню здатність до інновацій,
  • обмежувальне регулювання ринку праці,
  • невідповідну якість інфраструктури,
  • злочинність та крадіжки,
  • низьку якість охорони здоров’я.

 

Ганна Давиденко